Духовність Інституту визначає його назва Інститут Непорочної, Матері Церкви. Члени Інституту прагнуть на взірець Непорочної віддати все своє життя материнському служінню Церкви, намагаючись весь час відкриватися на оживчий подих Святого Духа в Церкві й приймати служіння, котрі прямують до його самоуприсутнення та віднови.
ІНМЦ під натхненням марійної духовності св. Максиміліана бачить у Непорочній вершину реалізації покликання людської особи до безмежного віддання Христові та Його місії. Непорочна є для членів Інституту особовим взірцем, а віддання Їй у значенні з’єднання з Нею в поставі Її обручницького віддання Христові в Святому Дусі містить у собі всю марійну духовність ІНМЦ.
Другим важливим джерелом духовності Інституту є еклезіологія ІІ Ватиканського Собору з особливим підкреслення ідеї Mater Ecclesiae, ідеї дияконійної, персоналістично-діалогічної, кота веде до розуміння суті особи як безкорисливого дару з себе (GS 24), а також Літургії (особливо Євхаристійної та Літургії Годин) як джерела й вершини усього християнського життя. Духовність у такому розумінні є найглибшим мотивом та натхненням усього задіяння апостольського членів Інститутe Непорочної, Матері Церкви.
Цю духовність члени ІНМЦ реалізують у практиках внутрішнього життя, серед котрих особливу роль виконує молитва як особиста зустріч з Христом, Євхаристія як джерело й вершина християнського життя, Літургія Годин та Розарій. До періодичних практик належать дні зосередження, щорічні реколекції та зустрічі в групі.
Найглибший сенс життя членів ІНМЦ – це євангельські ради, а зв´язок, що з них випливає, є конститутивним елементом спільнотного життя, котре практикується в спільноті проживання та в індивідуальному житті.
У ІНМЦ складають часові й вічні обіти. Вступне випробування перед складенням перших обітів триває три роки, а кандидатка повинна бути повнолітня. Щоб скласти обіти чистоти, бідності й послуху, треба мати щонайменше 20 років. Вічні обіти складають після щонайменше 6-річного періоду часового включення (часових шлюбів).