«Світські інститути (…) передбачають визнані Церквою справжні й повні обіти дотримання євангельських рад у світському середовищі» («Perfectae caritatis» 11).
«ЧИСТОТА ваша доводить світові, що можна любити безкорисливо й жертовно, черпаючи з Божого Серця, що можна радісно віддатися всім, особливо найбільш залишеним, без зв’язку з кимось конкретним» (Павло VI).
З Конституції ІНМЦ:
Євангельську раду чистоти члени Інституту розуміють як безшлюбність задля Царства Небесного (пор. Мт 19,12) і розуміють дівочість як вираз обручницької любові до Христа Відкупителя. Вони приймають її як надзвичайний дар благодаті, котрий особливим чином дає свободу людському серцю, щоб воно ще більш розпалювалося любов’ю до Бога та всіх людей. Таким чином вони стають знаком, що віщує повноту Царства Божого, наближують це царство в умовах дочасного життя та роблять царство певним чином наявним посеред світу. Реалізуючи раду чистоти, члени приймають за взірець непорочне й безмежне віддання Марії Христу Обручнику».
«БІДНІСТЬ ваша доводить світові, що можна жити посеред минущих благ та користатися осягненнями цивілізації й прогресу, не стаючи їх невільником» (Павло VI).
З Конституції ІНМЦ:
«Рада євангельської бідності означає для членів Інститут заклик до цілковитого уповання на Боже Провидіння в дусі Нагорної проповіді та до наслідування Христа, Котрий задля нас став бідним, бувши багатим, щоб ми Його вбожеством розбагатіли» (пор. 2 Кор 8, 9)
«ПОСЛУХ ваш доводить світові, що можна бути щасливим, не затримуючи для себе права особистого вибору, а залишаючись цілковито в Божому розпорядженні, відповідно до того, що вимагає щоденне життя, знаки часу, потреби спасіння сучасного світу» (Павло VI)
З Конституції ІНМЦ:
«Члени Інституту, зобов’язуючись зберігати євангельську раду послуху, присвячують Богові цілковито свою волю й таким чином приносять в жертву себе, цим єднаються більш тривало й безпечно зі спасенною волею Бога. Вони наслідують послух Христа, Котрий «існуючи в Божій природі, не вважав за здобич Свою рівність із Богом, а применшив Себе Самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, Він понизив себе, ставши слухняним аж до смерті, смерті ж – хресної» (Флп 2, 6-8). Прийняти й реалізувати раду послуху – це «особливий вираз свободи, як остаточним виразом свободи Христа був Його послух аж до смерті».